Меню

Як захистити право дитини на користування житлом, якщо закон не на вашому боці

Досить часто юридичні проблеми «дорослого світу» зачіпають інтереси дітей. Так сталося і в цьому випадку. До нас звернулася жінка з проханням захистити право її малолітнього сина на користування житлом, яке залишилося після смерті батька дитини. 

 

Чому виник конфлікт

В 2013 році батько дитини отримав за ордером соціальне житло. Родина вселилася у квартиру разом, але місце проживання за цією адресою зареєстрував лише чоловік. Його дружина та малолітній син проживали в квартирі без реєстрації. Згодом подружжя розлучилось. Жінка з дитиною переїхали в іншу квартиру. 

В 2019 році чоловік помер. Як виявилося, житло він не приватизував, тому соціальна квартира лишилась без користувача. Тоді колишня дружина померлого вирішила визнати за їх малолітнім сином право користування на це житло. Адже у них з дитиною немає іншого житла. Тому жінка хотіла в інтересах сина змінити наймача соцжитла – з померлого чоловіка на себе.  

Та влада міста виявилась проти. У відповідній районній раді зазначили, що ордер на квартиру видавався виключно чоловіку, а не його членам родини. Ані колишня дружина, ані син не мають права на користування соціальним житлом. 

Крім того, через розлучення подружжя останні роки дитина взагалі не проживала в цьому житлі. Тому наші опоненти вважали, що колишню дружину та сина померлого не можна вважати членами сім’ї наймача. Ми не погодились та почали готувати позов до суду.

 

Що зробили адвокати Mitrax для клієнта

При підготовці позову ми зіштовхнулися з двома складностями:

  • неоднозначне правове регулювання – як виявилось, немає прямої норми закону, яка б передбачала право дитини на користування житлом в аналогічній ситуації;
  • спірна практика Верховного Суду України – щодо подібних спорів ВСУ приймає різні рішення.

З огляду на те, що закон прямо не регулює такі випадки, ми комплексно посилалися на норми ЖК УРСР, Сімейного та Цивільного кодексів, ЗУ «Про охорону дитинства», Конвенції «Про права дитини» та практику ЄСПЛ. Крім того, ми використовували позитивні для нас позиції Верховного Суду.  

Ми відстоювали наступну позицію:

  • визначальним у цій справі має бути забезпечення найкращих інтересів дитини – жодна дитина не може бути свавільно позбавлена права на житло, закон має захищати її інтереси в тому числі від державних органів;
  • малолітня дитина в силу віку не може самостійно обирати місце проживання – факт її непроживання у спірному житлі не є підставою для позбавлення права користування квартирою;
  • за нормами ЖК УРСР члени сім’ї наймача, що вселилися в житло, набувають таких самих прав користування як і сам наймач;
  • в разі смерті наймача його повнолітній член сім’ї може вимагати визнання себе наймачем замість нього – в нашому випадку цього вимагає законний представник члена сім’ї;
  • право на житло є конституційним правом людини, тому позбавлення цього права можливо лише на підставі закону. Таке позбавлення повинно мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Незважаючи на те, що ми всебічно обґрунтували свою позицію – суд першої інстанції відмовив нам у задоволенні позову. Тож ми продовжили свою справу в апеляції.

 

Що вирішив суд

Суд апеляційної інстанції підтримав нашу позицію. Апеляція скасувала рішення місцевого суду та задовольнила наш позов у повному обсязі: визнала право користування житлом за сином нашої клієнтки.

Опоненти подали касаційну скаргу, але суд її не прийняв. Тож рішення апеляційного суду вступило в законну силу. 

Справу супроводжував адвокат Юрій Бабенко.

К списку проектов