Меню

Воєнний стан – це період, в який наші права та свободи можуть «легально» обмежуватись. Це зумовлено об’єктивною необхідністю. І ці обмеження торкаються різних сфер. Зокрема, в минулій статті ми проаналізували, як звузилися трудові права громадян через війну, а які трудові гарантії діють незмінно. 

В цій статті ми більш детально розглянемо права працівника на відпустку зі змінами, які зумовив Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі – Закон № 2136).

 

Щорічна основна відпустка – що змінилося

Під час воєнного стану тривалість щорічної відпустки обмежується 24 календарними днями. Зверніть увагу, що це обмеження стосується винятково щорічної основної відпустки. Усі інші відпустки, передбачені законодавством, можуть надаватися повної тривалості. Зокрема, мова йде про такі види відпусток:

  • щорічна додаткова за роботу з шкідливими та важкими умовами праці; 
  • щорічна додаткова за особливий характер праці, у тому числі за ненормований робочий день; 
  • інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (наприклад, за стаж держслужби); 
  • додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 
  • творча відпустка; 
  • відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 
  • соцвідпустка на дітей (ст. 19 Закону «Про відпустки»); 
  • відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до 3 років, у зв’язку з усиновленням та при народженні дитини; 
  • відпустки без збереження заробітної плати.

Водночас невикористані дні щорічної основної відпустки «не зникають». Якщо її тривалість становить більше 24 календарних днів, різниця днів не втрачається, а надається після закінчення дії воєнного стану.

Також обмеження тривалості щорічної основної відпустки застосовують незалежно від робочого року, за який вона надається.

Відтак якщо у працівника є право на щорічну основну відпустку за поточний рік та невикористані дні такої відпустки за минулі робочі роки, то під час воєнного стану можна надати лише 24 календарних дні такої відпустки. Тобто під час дії Закону №2136 24 календарних дні щорічної основної відпустки надається за будь-який період, а не за кожен відпрацьований рік.


Розглянемо вказану норму на прикладі. 

Працівник не використав 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2021-2022 робочий рік. Крім того, у нього з 2022 року виникло право на щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних днів за 2022-2023 робочий рік. 

Під час дії воєнного стану він може скористатися щорічною основною відпусткою тривалістю 24 календарних дні, а саме використати: 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2021-2022 робочий рік та 19 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022-2023 робочий рік.

 

Відмова у наданні відпусток – за яких умов це можливо

Роботодавець має право відмовити у наданні відпустки, якщо працівник задіяний на роботах на об’єктах критичної інфраструктури. Про це прямо зазначено в ч. 2 ст. 12 Закону № 2136. Але які нюанси треба врахувати?

По-перше, роботодавець може відмовити працівнику критичної інфраструктури у наданні будь-яких видів відпусток: щорічних (основної і додаткової), соціальної відпустки тощо. Водночас за жодних обставин не можна відмовляти у наданні відпустки у зв’язку із вагітністю та пологами, а також для догляду за дитиною до 3 років.

По-друге, роботодавець має право відмовити у наданні відпусток виключно працівникам, які залучені до робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Якщо підприємство не належить до таких об’єктів, то відмова у відпустці є незаконною.

 

Відкликання із щорічної відпустки – кому «загрожує» та за яких умов  

Роботодавець має право відкликати працівника винятково із щорічної відпустки при настанні екстрених обставин. При цьому мають бути дотримані умови ст. 12 Закону «Про відпустки». Так відкликання допускається за згодою працівника і лише для відвернення: 

  • стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків;
  • нещасних випадків чи простою;
  • загибелі або псування майна підприємства.

Цей перелік невичерпний. Адже ч. 3 ст. 12 Закону «Про відпустки» допускає відкликання «в інших випадках, передбачених законодавством».      

При цьому у ч. 1 ст. 12 Закону «Про відпустки» вказано, що основна безперервна частина щорічної відпустки має становити не менше 14 календарних днів. 

Зверніть увагу, що за законом роботодавець не може відкликати працівника з інших видів відпусток: соцвідпустки на дітей, відпустки без збереження зарплати, незалежно від підстав для її надання тощо.

 

Відпустка без збереження заробітної плати – яка специфіка під час війни

Відпустка без збереження заробітної плати в період дії воєнного стану може бути надана на будь-який строк. В мирний час її тривалість обмежується 15-денним строком за ч. 1 ст. 26 Закону «Про відпустки».

Як і раніше, відпустка без збереження заробітної плати надається виключно з ініціативи працівника.

Звертаємо вашу увагу, що самовільно роботодавець не може відправляти працівника у відпустку без збереження заробітної плати. Це заборонено навіть у воєнний час. Якщо підприємство не може нормально працювати, роботодавець може запропонувати працівнику «простій». При цьому період  відпустки без збереження зарплати, простою чи мобілізації зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.

 

Як враховуються святкові дні, що припали на відпустку

У воєнний час при визначенні тривалості відпустки святкові дні, що припали на її період, враховуються як звичайні календарні дні. 

Закон № 2136 тимчасово скасував ст. 73 КЗпП, якою визначається перелік святкових і неробочих днів. Зокрема, тому під час воєнного стану не застосовується також ч. 2 ст. 5 Закону «Про відпустки», яка посилається на ст. 73 КЗпП: при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, святкові та неробочі дні не враховуються. 

Тож наразі для будь-яких категорій працівників святкові та неробочі дні під час відпустки враховуються як звичайні календарні дні. 

 

Чи змінився порядок оформлення відпусток

Порядок оформлення відпочинку залишився незмінним. Працівник може йти у відпустку, згідно з графіком, укладеним на рік. Для цього він має написати відповідну заяву, а роботодавець видати наказ. Якщо людина поїхала за кордон і не може особисто написати заяву про відпустку, вона може надіслати її електронними засобами зв’язку.

Якщо роботодавець не виконує вимоги законодавства: відправляє працівника у відпустку без збереження зарплати, безпідставно не надає відпустки і підприємство не є критичною інфраструктурою тощо – він несе відповідальність. За ці дії передбачені штрафні санкції. Крім того, їх можна оспорити у судовому порядку.

Комментарии:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підпишись і стеж за свіжими публікаціями