Меню

Переглядаючи Сімейний кодекс України, можна звернути увагу на статтю 139 під назвою “Спір про материнство”, відповідно до якої жінка, яка записана матір’ю дитини, може оспорити своє материнство. Жінка, яка вважає себе матір’ю дитини, має право пред’явити позов до жінки, яка записана матір’ю дитини, про визнання свого материнства.

Ще з часів Римського права відомо: мати – та жінка, яка народила дитину. Між ними існує природний нерозривний зв’язок. Зазвичай, все дуже просто та зрозуміло, на відміну від встановлення особи батька. 

Так, положення згаданої статті більше нагадує сюжет бразильського серіалу: мати і дитина нарешті знайшли одна одну після того, як (умовний) злий  “Раджа” розлучив їх двадцять сім років тому… І в мене виникли питання: за якої ситуації жінці потрібно оспорювати своє материнство? Чи існує така ситуація в реальності? 

Для того, щоб повернути свої думки в рамки правового поля, я звернулася до судової практики.  Одразу хотілося б зазначити, що спорів про материнство на практиці не так багато, нижче наведені деякі ситуації, в яких українські жінки просили суд визнати їхнє материнство. 

Ситуація 1.

2013 рік. В свідоцтві про народження матері та свідоцтві про народження дитини були різні прізвища. Орган РАЦСу відмовив у реєстрації жінки як матері дитини, тому вона просила визнати її материнство судом. 

Предметом доказування у цій справі є  наявність кровної спорідненості між дитиною й жінкою, яка вважає себе її матір’ю.

Оцінюючи у сукупності досліджені докази, судом встановлено, що дійсно саме позивачка народила 16 березня 2013 року дитину хлопчика, та є його кровною матір’ю, у зв’язку із чим запис про матір у свідоцтві про народження дитини стосується саме неї.

Суд позов задовольнив.

 

Ситуація 2.  

В 2008 році жінка звернулась до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин, її як матері та трьох дітей, оскільки в свідоцтві про народження дітей її ім’я, як матері, зазначено російською мовою.

 Жінка пояснила, що розбіжність в написанні її імені викликана тим, що в селі до неї зверталися російською, і тому у час народження дітей цьому факту ніхто не приділяв уваги, вона навіть не думала про це, а коли почала оформлювати пенсійні справи, то виявилось, що в свідоцтвах про народження дітей неправильно вказано її ім’я.

Суду були надані докази, що жінка з дітьми проживали однією сім’єю, в них є кровна спорідненість, та дійсно ніхто не звертав увагу на розбіжності між російським та українським варіантом прізвища. 

Суд позов задовольнив. 

 

Ситуація 3.

В 2009 році жінка народила доньку. Паспорту жінка не мала, тому у свідоцтві про народження дитини вказала матір’ю дитини свою сестру та батьком дитини вказала чоловіка своєї сестри. З цих підстав жінка просила суд виключити запис про батьків дитини з актового запису про народження дитини, вказавши дійсних батьків дитини.

Судом встановлено, що в Книзі реєстрації народжень в відділі реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний запис про народження жінкою доньки. Також суд встановив відсутність кровного споріднення між записаними батьками дитини та наявність такого споріднення у позивачки.

Суд позов задовольнив.

 

Ситуація 4.

2012 рік. Жінка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати себе матір’ю та внести зміни до свідоцтва про народження дитини від 14 липня 1961 року (!), вказавши цю жінку матір’ю дитини.

В обґрунтування позову жінка вказувала, що є рідною матір’ю сина, якого вона народила в м. Запоріжжя і змушена була залишити на виховання іншій сім’ї. Лише нещодавно вона змогла розшукати свого сина та повідомити йому про себе. Тому у позивачки виникла необхідність визнати своє материнство, оскільки матір’ю її сина записана інша жінка.

В задоволенні позову суд відмовив в повному обсязі, оскільки позивачка стверджувала про походження сина від неї, але належних та допустимих доказів свого материнства суду не надала, в судове засідання не з’явилася. 

 

Ситуація 5.

Жінка звернулася до суду з позовом, у якому просить суд визнати її матір’ю дитини. Позовні вимоги мотивовані тим, що дитина була народжена, коли їй було 16 років, і тому матір’ю дитини була зазначена відповідачка – її матір та бабуся дитини. Але зараз вона є повнолітньою, самостійною та бажає, щоб вона була визнана матір’ю дитини.

Судом встановлено, що відповідно до запису акту про народження матір’ю зазначено саме позивачку. Дитина проживає з нею. 

Суд позов задовольнив.

 

Отже, життя буває цікавішим та непередбачуваним за серіал, навіть якщо сценарист дуже старався. Дійсно трапляються ситуації, в яких жінці потрібно просити суд визнати її матір’ю дитини, та не все так драматично як в тому серіалі. Частіше за все питання про визнання материнства виникає через недосконалу дію  бюрократичної машини або просту неуважність осіб при роботі з документами: технічні та граматичні помилки, різні прізвища матері і дитини, відсутність у жінки якогось документа на момент народження дитини і таке інше.  Проте це не виключає існування неймовірних випадків. Адвокат Юрій Бабенко вже більше 10 років займається захистом сімейних прав як матерів, так і дітей.

Комментарии:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підпишись і стеж за свіжими публікаціями