Меню

Якщо людина перебуває у базі Інтерполу і розшукується на міжнародному рівні за злочин, його можуть затримати в Україні та ініціювати процедуру екстрадиції. Під час розгляду питання – затриманий зазвичай знаходиться в СІЗО.

Екстрадиція – це передача людини у іншу країну, щоб притягнути до кримінальної відповідальності або виконати рішення суду.

Підстави для екстрадиції з України

Рішення про екстрадицію можуть прийняти в Офісі Генерального прокурора – у частині видачі підозрюваних і обвинувачених або Міністерстві юстиції – щодо підсудних і засуджених.

Іноземця можуть вислати з країни для:

– участі у досудовому розслідуванні;

– слухання справи у суді;

– виконання рішення суду в іншій державі.

Для участі у досудовому розслідуванні або розгляді справи в суді, закордонне відомство звертається до України із запитом про видачу особи. Такий варіант допустимий, якщо за законами нашої країни за даний злочин передбачено покарання з мінімальним терміном від одного року або його невідбуту частину становить більше чотирьох місяців.

Країна, яка запитує видачу, компенсує Україні всі витрати на розгляд справи. Це можуть бути витрати на безкоштовного адвоката і транспортування.

6 етапів екстрадиції з України:

1. Затримання і рішення про тимчасовий арешт

До отримання запиту про видачу українська влада застосовує тимчасовий арешт. Його термін не повинен перевищувати 40 діб, якщо інший строк не встановлений міжнародний договором. Рішення приймає слідчий суддя, з моменту затримання і до рішення суду повинно пройти не більше 72 годин. Рішення слідчого судді можна оскаржити в апеляції.

2. Екстрадиційний арешт

Після отримання запиту прокурор звертається до слідчого судді для застосування екстрадиційного арешту. Такий запобіжний захід використовують до вирішення питання про видачу. Термін арешту не може бути більше 12 місяців. Суд може використовувати і альтернативні запобіжні заходи. Наприклад, заставу або домашній арешт.

3. Екстрадиційна перевірка

На цьому етапі Офіс Генерального прокурора або Міністерство юстиції перевіряють підстави для згоди або відмови видати людину до іншої держави.

4. Рішення про екстрадицію

Особі, яку планують вислати, вручається копія рішення. Протягом 10 днів з моменту отримання копії рішення Офісу Генерального прокурора або Міністерства юстиції можна оскаржити у суді.

5. Оскарження рішення у суді

Суддя розглядає заяву протягом п’яти днів.

6. Видача в іншу державу

Офіс Генерального прокурора або Міністерство юстиції організовують передачу людини протягом 15 днів. Термін можна продовжити до 30 днів. Але якщо і через місяць передача не відбулася, особу повинні звільнити.

6 підстав відмовити в екстрадиції:

1.Іноземна держава просить видати особу з українським громадянством. У Європейській конвенції про видачу правопорушників, або як її часто називають конвенцією про екстрадицію, говориться, що держава має право не видавати своїх громадян.

2.За злочин не встановлена ​​відповідальність згідно із Законом України.

3.Пройшов термін давності притягнення до відповідальності або виконання рішення суду.

4.Представники іноземної сторони не подали досить документів.

5.Видача суперечить інтересам національної безпеки України.

6.Видача людини не відповідає зобов’язанням України за міжнародно-правовими договорами.

Іншим державам не видаються:

  •  Біженці

Якщо особа втекла з країни, то за запитом його видача неможлива. Біженцем вважається людина, яка не перебуває в країні свого громадянства, тому що боїться переслідувань. В одній із справ апеляційний суд скасував тимчасовий арешт, тому що підозрюваний подав заяву у міграційну службу, щоб його визнали біженцем.

  • Люди, яким потрібна додаткова захист

Вони не можуть повернутися у свою країну, оскільки є ризик смертної кари, тортур і насильства.

  • Люди, яким надано тимчасовий захист в Україні

Такі не можуть жити у своїй країні через окупацію, громадянську війну, зіткнення, катастрофи та інші подібні події.

Подписаться на новости
Получайте свежие новости на свой email
Поздравляем, вы успешно подписались на новости блога!

Екстрадиція у міжнародному праві часто розглядається як причина порушення прав. Стаття 3 Конвенції покладає на державу, де знаходиться людина, відповідальність за рішення про екстрадицію, через що той ризикує стати жертвою жорстокого поводження  своїй державі. Для всіх держав-учасниць Конвенції виконання рішень Європейського Суду обов’язкове. Однак небезпека для підсудного повинна мати підстави, гіпотетичних ризиків недостатньо.

Приклади:

  •  У справі “Чахал проти Сполученого Королівства” Європейський суд вирішив, що порушена ст. 3 Конвенції. Карамджіта Чахала – сепаратиста активістського руху хотіли вислати до Індії, де він міг постраждати. За рішенням Європейського Суду, підозрюваний міг залишитися жити в Сполученому Королівстві.
  • З України хотіли вислати казахстанських опозиціонерів у рідну країну. У 2010 році Європейський Суд прийняв рішення і встановив порушення Конвенції. Це означає, що опозиціонери могли залишитися жити в Україні.
  • У 2000 році розглядалася справа, в якому жінка не хотіла повертатися до Ірану і переховувалась у Туреччині. Боялася, що її заб’ють камінням за подружню зраду. Європейський суд визнав рішення про екстрадицію порушенням Конвенції. Жінка залишилася у Туреччині.

З 2014 по 2019 рік від інших держав в Міністерство юстиції України надійшло 323 запитів про видачу. І тільки 118 чоловік були вислані. Вирішальним виявляється указ Офісу Генерального прокурора або Міністерства юстиції. Практика показує, що суди зазвичай залишають у силі їх рішення, відмовляючи адвокатам у клопотанні про зміну запобіжного заходу з утримання у СІЗО на домашній арешт або відмовити у видачі. Найчастіше, екстрадиція пов’язана з політичними процесами. В такому випадку довести в суді незаконність і безпідставність екстрадиції непросто.

Коментарі:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підпишись і стеж за свіжими публікаціями